Що в імені тобі моєму...
«16.08-06.09.2018»
— «Ці прізвища мені особисто нічого не говорять», — прокоментував помічник президента Росії Юрій Ушаков опубліковані Великобританією фотографії й особисті дані двох громадян Росії, звинувачених у спробі замовного вбивства у британському Солсбері, внаслідок якого наразі отруєно троє й померла одна не причетна до мети замаху людина. Так і захотілося перепитати: «А мали б?!» Цікаво, які прізвища у списку обвинувачених очікували/побоювалися почути цієї середи від британських прокурорів у Кремлі?
Про те, що сьогоднішньої події в Кремлі чекали й до неї готувалися, свідчить опублікований напередодні указ президента Росії, що зараховує до державної таємниці інформацію про позаштатних працівників Служби зовнішньої розвідки, — останню правову лазівку, що дозволяла теоретично британському слідству розраховувати на отримання хоч якоїсь інформації про підозрюваних ними російських агентів. Отже, тепер не лише Юрій Ушаков, а й будь-який громадянин Росії на прохання упізнати вбивць на опублікованих британцями фото, як велить закон, зобов’язаний з кам’яним обличчям відповісти словами Ушакова: «Ці особи мені незнайомі. Ці прізвища мені особисто ні про що не говорять».
Так уже збіглося (чи збіг?), що напередодні, наприкінці серпня, вийшла стаття The New York Times про те, що інформатори ЦРУ в Росії припинили виходити на зв’язок. Ймовірно, йдеться не про затримання всіх поголовно. Швидше за все вони просто залякані. — «Росіяни продемонстрували готовність вбивати тих, хто співпрацює з іноземною розвідкою», — маючи на увазі замах на Скрипаля, прокоментував інформацію The New York Times колишній високопоставлений співробітник ЦРУ Джон Сайфер. Отже, на підтвердження особи вбивць за неофіційними — розвідувальними — каналами теж тепер не доводиться розраховувати. Замахом на Скрипаля Кремль убив одразу двох зайців — зробив попередження потенційним зрадникам, мовляв, вам нікуди більше бігти, а заразом надійно замів сліди.
Навчений гірким досвідом справи Литвиненка, офіційний Лондон у спілкуванні з Росією обмежився констатацією в розмові з російським послом, що вважає, що винні в цьому злочині мають бути притягнені до відповідальності. Вимогу про видачу російських кілерів навіть вирішили подавати, щоб і вбивці Дон Стерджесс не зайняли сусідні з отруйником Литвиненка Луговим крісла депутатів Держдуми Росії. Ні європейський ордер на арешт, ні представлені в Раді безпеки ООН результати розслідування, ні на мить не наблизять справедливий суд і вирок. Як і у випадку з Локербі, для торжества правосуддя знадобляться в найкращому разі десятиліття, або навіть, швидше за все, зміна політичного режиму в Росії.
Сьогодні Кремль продовжує святкувати перемогу. Півроку розслідування, 250 детективів,11 тисяч годин до різі в очах багаторазово переглянутого відео. а на виході, як і зі збитим «Боїнгом», з точки зору російського керівництва, пшик. — Висилка дипломатів, міжнародний скандал, ще один, уже збився, який пакет британських, американських, європейських санкцій, звісно, не є хоч скільки-небудь рівноцінною розплатою за цей злочин, який, як і всі попередні, в його уявленні, зійшов йому з рук. Право вето в Радбезі ООН при доброзичливому потуранні Росії Китаю, як і ядерна парасолька, слугують Кремлю стовідсотковою гарантією безкарності. А отже, будуть нові злочини, будуть нові «Буки», нові «Чебурашки» й парфуми Nina Ricci. Адже справа не в двох конкретних виконавцях. Справа в тих, хто наказав їм скоїти це вбивство, в тих, хто все ж до останнього, пам’ятаючи Каддафі, побоювався бути прямо названим у звинувачувальному документі, який озвучила в середу з трибуни британського парламенту Тереза Мей. Можливо, справжні імена кілерів з опублікованих у середу фото так ніколи й не дізнаються. Але, окремий випадок у світовій практиці правосуддя, ім’я замовника з першого дня знають без винятку всі.
